Реформування відомчої освіти Міністерства внутрішніх справ України як складова політики національної безпеки у правоохоронній сфері

Надзвичайно високий суспільний запит на якісну реформу органів внутрішніх справ України на сучасному етапі державотворення є логічним наслідком революційних подій 2013-14 рр.. Суспільство «втомилося» від постійних імітацій реформ (не лише у правоохоронній сфері) і вимагає їх рішучого впровадження в максимально короткі строки. Враховуючи сучасні нелегкі українські реалії (тимчасова втрата територій, військовий конфлікт на Донбасі) та ту пропагандистську і дестабілізуючу війну, яку розв’язала проти нас Росія, саботаж та небажання проводити реформи може спричинити серйозні додаткові внутрішні загрози для національної безпеки України.

Відомча освіта МВС України завжди була важливою та невід’ємною складовою підготовки міліцейських кадрів і формувалася в досить складних умовах державного будівництва в незалежній Україні. Постійне хронічне недофінансування міліції, поступова ліквідація соціального забезпечення, відсутність належного матеріально-технічного забезпечення і елементарних умов праці (відсутність внормованого робочого дня) спричинило до значного відтоку висококваліфікованих працівників, а як наслідок руйнування системи  цінностей.

Вирішення проблеми заміщення значної кількості офіцерських вакансій у міліції було покладено на відомчу освіту МВС України, яка компенсувала вище перелічені проблеми певними стимулами для абітурієнтів (отримання вищої юридичної освіти, офіцерського звання, уникнення служби в армії). Ця система стимулів працює і до сьогоднішнього дня, дозволяючи кожного року доукомплектовувати підрозділи міліції молодими фахівцями. Але вона має ряд суттєвих недоліків, які виявляються в процесі підготовки та адаптації працівника до практичного застосування своїх навиків. Перш за все, відзначаємо деяку психологічну неготовність курсантів вищих навчальних закладів системи МВС України до отримання серйозних службових та навчальних навантажень. У багатьох курсантів (як правило 17-18 річних), остаточно ще не сформована доросла психіка, життєві пріоритети, а вони вже піддаються одночасно навантаженням, що передбачені військовими Статутами (Внутрішньої служби, Вартової та гарнізонної служби) та вимогам робочих і навчальних програм для здобуття вищої юридичної освіти. Внутрішній розпорядок дня, який передбачає шикування, прибирання, ряд виховних заходів, культурно-просвітницьких, заступання в добові наряди (як наслідок пропуск занять) часто не сприяють якісному засвоєнню знань. Другим очевидним недоліком підготовки офіцерів міліції є фактична відсутність у них базової, першопочаткової міліцейської освіти та досвіду проходження служби у патрульній міліції (патрульно-постовій службі). Отримуючи офіцерські погони у 21-22 роки, молодим працівникам складно адаптуватися до роботи у міліції не маючи жодного практичного досвіду (нажаль, практика яку проходять курсанти під час навчання є недостатньою і часто досить формальною). Третім негативним елементом, як відомчої освіти, так і загалом всієї системи МВС є значний розрив між теорією і практикою, який проявляється як на теоретичному так і прикладному рівнях. Особливо яскраво він проявляється в перший рік служби молодого офіцера, коли він починає безпосередньо реалізовувати свої теоретичні знання на практиці та стикається, як з недоліками правової системи, так і всіма проблемами організації служби в міліції (матеріального та морально-етичного характеру). Відповідно до цих реалій, працівник починає коригувати свої знання та уявлення про право та його цінність, а деколи змінювати і морально-етичні засади своєї діяльності, зрозуміло що не в кращу сторону. Значна кількість молодих випускників просто звільняється. 

Серйозного підходу та докорінної реформи потребує і відомча першопочаткова освіта, переважна більшість закладів якої приєднано і уведено в структуру вищих навчальних закладів МВС України. Адже в європейських державах, США, Канаді першопочаткова поліцейська освіта є базовою і обов’язковою для кожного поліцейського.

Щодо професійної підготовки керівних кадрів для органів внутрішніх справ, то тут повністю притримуємося думки визнаного авторитета в даній галузі – Олександра Марковича Бандурки, який зазначає, що досі не склалася система професійної підготовки керівних кадрів, невід’ємними елементами якої є підсистеми підвищення кваліфікації та перепідготовки[i].

Усвідомлюючи недоліки правоохоронної системи України було розроблено та затверджено на засіданні Кабінету Міністрів України Концепцію та Стратегію реформування МВС[ii]. Ці документи містять основоположні засади, принципи, цілі та напрямки реформування органів внутрішніх справ, визначають інституціональні та структурні зміни МВС.

У Стратегії відповідно, щодо системи освіти МВС вказано, що вона буде побудована за ступеневим принципом та спрямована переважно на надання першопочаткового рівня знань з орієнтацією на набуття професійно-важливих вмінь та навичок у конкретних ситуаціях[iii]. Концепція визначає запровадження первинного, середнього та вищого рівнів підготовки[iv].

Така системи підготовки поліційних кадрів, підвищення їх професійного рівня, методів та засобів навчання, використовуючи досвід Франції, Німеччини, Великобританії та Голландії, була сформована у Польщі. Вона поділяється на базову, спеціальну (середній рівень) та вищу професійну підготовку. Основними завданнями базової підготовки є розвиток базових навиків і практичної техніки для виконання основних поліцейських обов’язків. Спеціальну підготовку проходять офіцери поліції для виконання завдань в якійсь визначеній галузі. Вищу освіту та після вузівську підготовку здійснює вища поліцейська академія в Щитно, яка забезпечує вищу освіту першого рівня[v].

Стратегія визначає поетапне реформування закладів освіти МВС: на першому етапі університети внутрішніх справ трансформуються у цивільні заклади освіти, підпорядковані МОН, у складі яких будуть діяти коледжі МВС; на другій стадії реформування коледжі МВС набудуть статусу самостійних навчальних закладів. В кінцевому результаті коледжі МВС будуть надавати освітні послуги з отримання першопочаткової підготовки та підвищення кваліфікації, а також для отримання освітнього рівня «бакалавр» (для керівників середньої ланки). Керівників вищої ланки буде готувати Академія МВС, яка здійснює підготовку представників усіх служб, що входять до складу МВС[vi].   Судячи з етапів реформування, які повинні пройти заклади освіти МВС та кінцевого результату, то укладачі Стратегії вирішили скопіювати досвід Польщі, що, на нашу думку, містить певні загрози, пов’язані із запереченням та відкиданням позитивного національного досвіду розбудови міліцейської освіти. Є небезпеки при взаємодії підрозділів відомчої освіти з іншими підрозділами МВС, які структурно відрізняються від польських. Стандартизація відомчої освіти щодо європейської і світової традиції позначена низкою особливостей, пов’язаних з національним чинником[vii].

Подальша розробка реформи відомчої освіти МВС повинна проводитися на основі наукових розробок, які б максимально гармонійно враховували національні та зарубіжні здобутки в даній сфері. Причому ці реформи повинні проводитися в комплексі з системними змінами усієї структури МВС України.

Неприйнятним також є радикальний шлях реформ, адже через військові дії на Донбасі, безглуздо буде на кілька місяців залишити шляхи України без нагляду та контролю, ліквідувавши ДАІ, як це було в Грузії. У відомчій освіті такий радикалізм може призвести до втрати позитивних напрацювань.  Поступові, продумані та науково обґрунтовані реформи мінімізують негативні моменти перехідного реформаційного періоду.

Доцільно, в такому контексті, звернути увагу на діючі університети внутрішніх справ, яким вдалося сформувати якісний професорсько-викладацький склад, який забезпечує їм серйозний науковий потенціал, підкріплений значною матеріально-технічною базою. Розвиток їх у напрямку реального університетського рівня в системі МВС України, як багатопрофільних, провідних науково-методичних центрів, з істотним розширенням освітніх напрямків науки для поширення наукових знань та здійснення культурно-просвітницької діяльності[viii]. При належній підтримці та ефективному менеджменті, університети МВС здатні забезпечувати комплексну багаторівневу підготовку працівників всіх рівнів, причому як спеціалізовану правоохоронну, так і юридичну.

Очевидно, що для досягнення цієї мети, університети внутрішніх справ повинні провести внутрішні зміни, спрямовані на оптимізацію структури, деполітизацію, демілітаризацію (пріоритет при вступі абітурієнтам, які пройшли військову службу, що дасть можливість акцентувати підготовку на навчальному процесу, а не службі), децентралізацію (надання широких автономних прав вузам, можливість розпорядження заробленими коштами, розвиток самоврядування), повна прозорість в управлінській, фінансовій та організаційній діяльності, активне залучення громадськості до нагляду та контролю за функціонуванням (особливо в кадрових та екзаменаційних комісіях).

Паралельно з реформою відомчої освіти МВС повинні проходити серйозні зміни і в практичних підрозділах МВС, спрямовані на підняття авторитету та престижу працівника міліції (належні умови праці та матеріально-технічного забезпечення, гідний рівень заробітної платні, соціальне забезпечення). Лише такий підхід до міліції, та і правоохоронної системи загалом, дозволить зменшити плинність кадрів та постійну потребу у їх заміщенні. В кінцевому результаті такі заходи дозволять скоротити кількість навчальних закладів МВС (давши їм час на переорієнтування напрямків підготовки фахівців) та переорієнтувати їх на забезпечення міліції не кількісними, а більш якісними кадрами. 

Підсумовуючи, треба відзначити, що Україна отримала ще один історичний шанс на побудову цивілізованої, демократичної та правової держави. Реалізовувати його доведеться в надзвичайно складних умовах війни, які ні в якому разі не повинні бути причиною затримки чи скасування реформ. Більше того, успішні та незворотні реформи (яких Росія боїться більше за військову зброю) будуть однією із складових нашої перемоги. Ефективна реформа МВС України та відомчої освіти є ключовим елементом цієї перемоги, що стане надійною складовою національної безпеки України в майбутньому.